Білецька сільська рада

Полонського району, Хмельницької області

(03843) 9-41-66

Історія села Білецьке

Дослідження з історії села Білецьке

Полонського району Хмельницької області

На хвилястій рівнині Волино-Подільської височини, на південь від районного центру міста Полонне, по обох берегах річки Деревички, лівої притоки річки  Случ, в яку вона впадає в районі села Деревичі Любарського району Житомирської області, розкинулось старовинне село Білецьке, центр Білецької сільської ради Полонського району Хмельницької області.

Назва села Білецьке (Білецька, Білічек, Білецько, Білецьк) може бути пов’язане з родиною Білецьких з роду Янін, яка поселилася у воєводстві Волинському з часу розселення поляків на цих землях.

Інша версія походження назви села: від прізвища перших поселенців –Біликів.

Ще одна версія походження назви села: від назви частини села – Біла гора.

В 1583 році село належало до полонської волості князів Острозьких. В тому ж році було дуже зруйноване татарами.

В іншій писемній довідці село Білецьке згадується 7 грудня 1601 року – в донесенні возних Луцькому міському суду про огляд ними містечок і сіл Луцького повіту, спустошених і спалених татарами у 1593 році; в числі цих сіл згадується  і село Білецька, як володіння князя Януша Острозького (1554-1620).  Януш (Іван) Костянтинович Острозький князь Острозький, останній з великого роду Острозьких і перший, який перейшов до Унії (1579).

По шлюбних відносинах у 1621 році Полонне і волость Полонська, яка тоді нараховувала 37 сіл, 76 поселень, 5 фільварків переходить до воєводи Краківського Станіслава Любомирського (1583-1649).

Станіслав Любомирський воєвода Краківський (1638), Руський (від 1625). Прославився в битві під Хотином з турецьким і татарським військом у 1621 році. Після смерті командувача польсько-литовського війська Яна Кароля Ходкевича 60-річного литовського гетьмана, С.Любомирський перебрав на себе керівництво військом. Йому судилося завершити битву перемогою (звичайно, при вирішальній допомозі козаків на чолі із Сагайдачним) і підписати досить вигідне для Польщі перемир’я з турками.

В 1629 році в селі Білецьке було лише 13 димів.

 По смерті Касира Любомирського (пом. в 1780р.), велике його багатство було поділене між двома його дочками. Полонську волость отримала Джозефа, дружина бригадира Адама Валевського.

Після другого проділу Польщі (1793р.) село Білецьке входить до складу Російської імперії – Кустовецька волость Новоград Волинський повіт (Ізяславське намісництво (до 1795р.), Волинське намісництво, Волинська губернія (з 1797р. по 1925 рік)). Новоград Волинський повіт утворено у 1804 році і ліквідовано 28.03.1923 року, коли замість повітів утворено округи.

У 1797 році в селі Білецьке за кошти прихожан побудована церква в ім’я святого Архістратига Михаїла на місці старої церкви.  Церква дерев’яна, з дерев’яною дзвіницею, будувалася в 1791-1797 роках.

З історії церкви в селі Білецьке

У 1797 році в селі Білецьке за кошти прихожан побудована церква в ім’я святого Архістратига Михаїла на місці старої церкви.  Церква дерев’яна, з дерев’яною дзвіницею, будувалася в 1791-1797 роках.

Церква розміщувалася на високому, крутому схилі, на віддалі від будинків селян. В підніжжі схилу знаходилася будівля церковно-приходської школи. Церква мала три купола, була висотою 34 аршини, шириною – 13 аршин, довжиною 30 аршин. На дзвіниці було п’ять дзвонів, найбільший був вагою 19 пудів 5 фунтів. У 1718 році для церкви Любомирським князем Францом було виділено земельну ділянку, священиком тоді був Олександр Красовський. В 1768 році за священика Якова Красовського інший князь Любомирський – Каспар підтвердив право церкви на власність землею.

В 1804-1805 роках священиком був Микола Красовський, потім з 1806 по 1837 рік – Йосип Сольський, з 1837 року по 1865 рік – Яків Сольський.  10.10.1838 року дячком Михайлівської церкви с. Білецьк Новоград –Волинського повіту призначений Галанович Олексій Іванович. У 1844р. переведений на ту ж посаду до Св. Димитрівської церкви с. Хижники того ж повіту.  З 1865 року священиком у церкві служив Тарановський Федір Федорович із зарплатою 300 рублів у рік, псаломщиком Война Петро Мартинович із зарплатою 50 рублів у рік (з 1884р.). В 1863 році біля церкви була побудована місцевим селянином Харитоном Козачуком маленька дерев’яна каплиця в пам’ять про звільнення від кріпосницької залежності.

У 90 роках 19 століття церква користувалася 86 десятинами 592 сажнями землі, причому присадибної було 1951 сажень землі, під церквою і кладовищем 1259 сажнів (1 десятина = 2400 кв. сажнів =1,0925 га., 1 кв. сажень = 4,5522 кв. м.). Після 1917 року в церкві служив священиком Тарановський Іван Федорович. В 1930 році церква згоріла. У 2007 році в селі побудоване нове пристосоване приміщення для  церкви.

В 1817 році у Валевських село Білецьке купила польська дворянка Бригіда Жураковська, вдова Іосефа Жураковського (пом. у 1812р.). Іосеф і Бригіда Жураковські залишили своє майно трьом синам: Клеменсу (нар. 1803р.), Генріху Бенедикту (1805-1877) та Станіславу (1807-1886). Село Білецьке дісталося Генріху Бенедикту Жураковському. Оскільки Генріх Бенедикт помер нежонатим і бездітним, він село Білецьке записав на внука свого брата Клеменса, сина Францішка – учасника польського повстання у 1863 році і Гелени Залуської – Романові Жураковському (1874-1910). Все його майно, в тому числі і село Білецьке, по його смерті перейшло двом його сестрам: Яніні Станіславові Скарбяк-Боровській та Еммі Вікторові Скібнівській, які в селі майже не проживали, а майном завідувала управляюча пані Чечильова. До революції 1917 року вони були останніми власниками села.

У 1906 році село ще носило назву Білецьк, біля села був хутір Білецький.

У 1914 році село вже носить назву Білецьке.

В селі майже постійно на річці був невеликий став, на якому стояв  дерев’яний млин, що належав місцевому поміщику.  У 1917 році млин перейшов у власність сільської громади, а в 1930 році – у власність колгоспу. Перед Великою Вітчизняною війною, у 1940 році, мельником у млині працював Шахраюк Мусій, обліковцем – Трояк Панас Сергійович. У січні 1944 року млин згорів.

Жителі села до 1864 року були кріпаками пана Генріха Жураковського.

Селяни відробляли панщину а безземельні брали землю в оренду. У 1864 році в селі Білецьке числилося 371 душа чоловічої статі, з них 350 селян та 21 дворових. Дворів в селі було 93, в тому числі: тяглих – 55, піших – 33, городників – 5. У 1864 році 350 селян одержали у власність 1004 десятини 385 сажнів землі. Селяни сплачували лише 6% від вартості землі. Селянам надавалося право спільної толоки та водопій.

Під впливом подій 1905-1907 років в Росії пройшли заворушення і в с.Білецьке. Організаторами заворушення були жителі села Сидорук Олексій Павлович, Хринюк Павло, Ковальчук Дмитро, Шварц Мортко. Весною 1905 року селяни розділили між собою зерно з складу поміщика, тяглову худобу та сільськогосподарський реманент.

Низькі врожаї на невеликих земельних ділянках, важка праця на панських ланах не давали достатніх засобів для заможного життя селян. Тому вони змушені були їхати на заробітки в інші губернії Росії та в США.

Жителі села брали участь у бойових діях Першої світової війни 1914 – 1918 років. Це Загороднюк Яків, Камінчук Олексій, Кошмак Дмитро Михайлович, Шахраюк Степан Остапович, Ковтонюк Антон Іванович, Кирик Петро Климентійович, Рукавчук Архип Іванович, Рукавчук Лукаш, Сливянчук Варивін та інші. Загинули на фронті 5 чоловік. В тому числі: Степанюк Дмитро Михайлович єфрейтор, православний, неодружений – пропав безвісти 25 травня 1915 року, Шахраюк Василь Йосипович рядовий, православний, одружений – пропав безвісти 21 жовтня 1914 року.

Зразу ж після Жовтневої революції в Росії 1917 року в селі було організовано революційний комітет, який очолив житель села Сидорук Іван Олексійович. Ревком націоналізував панський ліс. В селі була організована міліція, яку очолив житель села Шахраюк Хома.

Першим головою сільської ради був Козачук Петро Якимович.

У вересні 1922 року в селі організували сільськогосподарську артіль «Білецьке». Артіль мала: 50 десятин землі, 4 плуги, 10 борін, 1 культиватор, 5 возів, 14 коней, 10 корів. Артіль відносилася до Шепетівської районної спілки сільськогосподарських кооперативів «Хлібороб».

У 1922 році в селі  відкрито сільбуд. Організатором і керівником якого був Музичук Дмитро Михайлович. У 1924 році відкрито в селі клуб. При клубі було створено 3 гуртки: драматичний, співочий та музичний. У 1930 році організовано бібліотеку. Завідувачем бібліотеки був Карпюк Федір Тихонович.

За переписом 1925 року в селі Білецьке проживали 1288 душ населення.

Колгосп почали організовувати у 1929 році. Організаторами колгоспу були жителі села Гуменюк Станіслав Михайлович, Ковтонюк Данило Юхимович, Кирик Василь Михайлович, Іщук Семен Олексійович, Ковальчук Дмитро, Самчук Федір та інші. Першим головою колгоспу був Мельник. Весною 1930 року колективізація була завершена. Весною 1930 року землями західних областей України прокотилась хвиля заворушень селян, яка дістала назву «Волинка». У цих заворушеннях брали участь і жителі села Білецьке. Вони розігнали актив колгоспу. Забрали по домах сільськогосподарський реманент, худобу. В основному організаторами  та активними учасниками тих подій були жінки. Лише силами армії «Волинка» була придушена. Колгосп відновили, активних учасників заворушень репресували, вислали в Сибір.

Вже у 1940 році в колгоспі було 2 снопов’язалки, 7 кінних жаток, 60 кінних плугів, 70 культиваторів, 242 коні, 242 борони, 2 віялки, 2 трієра, 12 кінних сівалок, 72 вози, 4 автомашини. До 1940 року село не було електрифіковане.

За час свого існування колгосп носив назви: ім. Комінтерну, ім. Леніна (разом з с. Кустівці), «Перемога», ім. Свердлова, КСП «Ранок», з січня 2001 року – СТОВ «Білецьке».

24 лютого 2007 року колективне господарство в селі Білецьке припинило свою діяльність.

11 травня 1843 року в селі Білецьке при церкві Михайлівській місцевим священиком в будинку дячка було відкрито школу грамоти. Навчалося в ній три учні з селян, безплатно. Священик Яків Сольський навчав читати і писати на російській та слов’янській мовах.

Не оминули село голодомор 1932-1933 років, голод 1947 року, політичні репресії. За спогадами очевидців у 1932-1933 роках активістами було забрано з комор селян останнє зерно. Люди їли мерзлу, гнилу картоплю, буряки, дикоростучі ягоди, насіння трав. Відомі прізвища 25 односельчан, які померли з голоду в ті роки. Голод привів до того, що в одній із сімей батьки з’їли свою дитину.  Посуха, неврожай, непомірний план хлібозаготівель 1947 року також призвели до голоду, від якого в селі голодували та помирали люди.

У 30-40 роках 20 століття в селі були репресовані керівники колгоспу, сільської ради, прості колгоспники. Відомі прізвища 27 репресованих і реабілітованих односельчан.

Вихідці з села брали участь у  війні з Фінляндією 1939-1940 року. Серед них Наумчук Яким, Фелонюк Дмитро Васильович та інші. Шестеро білечан загинули у снігах Фінляндії. За архівними даними червоноармійці Олійник В.П., Прокопчук В.А., Хренюк Д.О. – пропали безвісти, Христич А.Г. – червоноармієць 588 стр. полку 90 стр. дивізії загинув в бою 01.03.1940 року.

Мирний період був перерваний Великою Вітчизняною війною. Багато жителів села були призвані до лав Червоної армії. Вже 7 липня 1941 року без бою в село вступили війська вермахту. Замість колгоспу в селі було утворено громадське господарство. Призначено старосту села та голову громадського господарства. За роки окупації помінялися в селі три старости і чотири керівники громадського господарства. Окупаційним режимом було вивезено в Німеччину на роботу понад 230 юнаків та дівчат. Там від важкої праці, хвороб померли, загинули 10 односельчан.

В селі діяла підпільна група, в яку входили як жителі села так і «оточенці» – воїни Червоної армії, які попали в оточення і залишилися в селі. Підпільники постачали продовольство, зброю, розвідувальні дані партизанам, які діяли в лісах на півночі Полонського району.

19 січня 1944 року в село прорвалася Окрема розвідувальна рота 20 мотострілецької бригади Радянської армії. Розвідники розташувалися в центра села, перекривши не лише дорогу із м.Старокостянтинова до фронту, але і тримали під прицілом трасу Любар – Гриців, по яких ворог поставляв на фронт боєприпаси, продовольство. В селі розвідники зупиняли ворожу техніку, яка йшла через село, брали в полон і знищували ворожих солдатів та офіцерів. Вже ввечері 21 січня 1944 року ворог почав обстрілювати село з танкових гармат запалювальними снарядами. Розвідники зібралися і швидко залишили село. Житель села Рукавчук Максим Іванович польовими дорогами вивів їх через фронт до радянських військ. При відході загинув сержант Окремої розвід роти 20 МСБр. (автоматник розвідник) Багров Олександр Михайлович 1925 року народження. При переїзді через струмок застряг танк розвідників. Вони змушені були зняти з нього кулемет а танк  підірвати. Ще довго після війни цю місцину за селом так і називали «біля танка».

Після відходу розвідників в селі знову захазяйнували фашисти. По вулицях села їздили німецькі танки, полюючи за одинокими селянами. Горіли будівлі, які загорілися від розривів снарядів. По селу ходили ворожі солдати із смолоскипами і підпалювали хати. В ночі було видно від вогню як удень. Жителі села тікали в сусідні села. В ті страшні дні і ночі фашисти розстріляли 53 мирних жителі села Білецьке – чоловіків, жінок, дітей, спалили 231 житлову будівлю з 232, всі громадські будівлі колгоспу, школу.

Семеро жителів села розстріляли під Білецьким лісом.

Протягом років окупації з села були вивезені і розстріляні жителі села – євреї за національністю. Було їх небагато, відоме прізвище лише Шварц Блюми Салимонівни.

Лише після звільнення села від німецько-фашистських загарбників жителі, які повернулися, змогли поховати своїх рідних та близьких.

4 березня 1944 року розпочалася Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція радянських військ. 5 березня село Білецьке звільнили воїни 197 та 206 стрілецьких полків 99 стрілецької дивізії (командир дивізії полковник Богданов Іван Михайлович), 93 окрема танкова бригада (командир бригади підполковник Доропей Сергій Климентійович) при підтримці 58 гвардійського важкого танкового полку (командир полку гвардії полковник Піскарьов Петро Васильович). У бою загинули 45 солдатів та сержантів радянської армії. Після війни вони були перепоховані у мальовничій частині сільського (ще панського) парку.

У 1962 році на могилі поставлено пам’ятник воїнам-визволителям, виготовлений Львівською кераміко-скульптурною фабрикою. У 2010 році на пам’ятнику поновлено меморіальні плити із прізвищами воїнів-визволителів, які загинули при визволенні села від німецько-фашистських загарбників.

Понад 100 чоловік – жителів села за героїзм та відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни нагороджені орденами та медалями. Так, Карпюк Юхим Тимофійович нагороджений орденом Червоної Зірки, Козачук Юрій Леонтійович – орденом Слави.

З фронту не повернулися 77 односельчан. У 1967 році воїнам-односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни в центрі села поставлено пам’ятний знак, виготовлений місцевими майстрами.

У 1979 році на пагорбі біля парку споруджено пам’ятний знак «Спаленому селу». У скорботі сидить жінка біля спаленої хати.  Безсилими руками обіймає вона сина. Виплаканими очима дивляться обоє на село. Пам’ятний знак виготовлений Київським ХВО «Художник» (скульптор С.Ф.Чистяков, архітектор П.Стукалов).

Після війни жителі відбудували село з пожарища.

Виросли нові житлові будинки, громадські будівлі колгоспу, будинок культури, баня, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок. Дев’ять вулиць з десяти вкриті твердим покриттям.

Рішенням 7 сесії обласної ради народних депутатів №3 від 17 грудня 1993 року з метою збереження залишків старовинного парку, закладеного на початку 20 століття, де зростають: дуб череватий, береза бородавчата, верба плакуча, червонокнижні види рослин утворено парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Білецький». Парк площею 10,0 га розташований на північній околиці села Білецьке і представляє собою залишки старовинного парку, закладеного в кінці 19 на початку 20 ст. Тут зростають типові  для Поділля породи дерев віком біля 100 років. В парку переважають клени, липи, явори, каштани, ялини. В парку збереглися рідкісні види рослин, занесенні до Червоної книги України:  фіалка біла, суничник дрібнолистий. З південно-східної сторони парк межує з дорогою Старокостянтинів – Полонне, з південно-західної сторони – із ставом.

На території парку розташований панський маєток, оригінальний своєю архітектурою. Рік побудови палацу в селі Білецьке невідомий, ймовірніше всього він побудований на початку 19 століття Бригідою Жураковською або її сином Генріком Бенедиктом. Палац збудований в стилі ампір, якому властиві пишнота та велич. Має високий партер, йдеться про нижній поверх, де поміщалися кухня, склади. Парадний фасад має такий вигляд: сходи з балюстрадами, по боках пілястри, виступи у вигляді прямокутних колон, посередині масивний портик з колонами. Середину палацу займає зала, обабіч коридору зліва і справа кімнати.

В даний час в палаці розміщується Білецький НВК (ЗОШ І ст. – ДНЗ). До Великої Вітчизняної війни в цьому приміщенні розміщувалися, змінюючи одна одну, школа сільської молоді (директор Ковалик Пилип), однорічна зоотехнічна школа, районна колгоспна школа. Там навчали на зоотехніків, птахівників, бухгалтерів, завідувачів  ферм, пасічників, бригадирів рільничих бригад.

В селі збереглася будівля зернового складу 1912 року побудови, оригінальної конструкції для сушки та зберіганні зерна. В колгоспі склад використовувався за призначенням.

Жителі села приймали участь у бойових діях в Афганістані. Демянчук М.С. 1963р.н. з грудня 1981 по січень 1984р., сапер, рядовий, Хінган; Куйдан А.І. 1968р.н.  з травня 1988р. по січень 1989р., водій, рядовий, Кабул; Мархонос Ю.С. 1969р.н. з листопада 1987 по лютий 1989р., водій, рядовий, Кабул; Українець В.І. 1969р.н. з січня 1987р. по лютий 1989р., рядовий, провінція Герат, нагороджений медаллю «Воїну-інтернаціоналісту» та медаллю республіки Афганістан «На захист афганського народу» та ювілейними медалями.

В Афганістані загинув майор Ковтонюк Іван Пилипович, заступник командира мотострілецького батальйону з технічної частини. Народився 13 січня 1942 року в селі Білецьке. У Збройних Силах з листопада 1961 року. В республіці Афганістан з грудня 1979 року. Під час бойових дій неодноразово під вогнем противника вміло організовував роботу по відновленню пошкодженої бойової техніки. Загинув в бою 30 червня 1980 року. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований на цвинтарі в с. Білецьке. На фасаді Білецької школи відкрито меморіальну плиту, яка повідомляє, що в цій школі навчався воїн-інтернаціоналіст, який загинув в республіці Афганістан.

Уродженці та жителі села в 2014-2018 роках брали участь у антитерористичній операції на сході України: Прокопчук Ігор Станіславович, Павлюк Юрій Степанович, Пілецький Євгеній Анатолійович, Павлюк Іван Якович, Братасюк  Віталій Іванович, Мельнічук Олексій Степанович, Самчук Василь Степанович, Українець Сергій Анатолійович